Eugen von Böhm-Bawerk

As a polemicist, he was one of the best, quick to concede his opponent's good points, but ever ready to destroy with dazzling displays of irrefutable logic the house of error constructed by antagonists. Surely the controversial nature of Austrian theory demanded such a skill if it were to be firmly established. (B. B. SELESMAN)

Як у політиці, так і в науці виявляв себе той самий характер: та сама витриманість та інтенсивність, той самий високий рівень виконання обов'язку, що закарбовується в підлеглих, як і в учнів, та сама здатність вельми гостро дивитися на людей і речі, не стаючи при цьому холодним і песимістичним, боротися без озлоблення, відрікатися без слабкості – крізь усі буруни та бурі дотримуватися водночас великого і простого життєвого плану.

Böhm-Bawerk's work in economic theory resembles that of Ricardo in both aim and method. In his case, however, the gifts of the originator were supplemented by the gifts of the critic. (J. A. SCHUMPETER)

Можна відкинути всю основу, на якій він збудував свою теорію відсотка – і я також не вважаю переконливими ті славнозвісні три підстави, як узагалі для жодної теорії не є рекомендацією те, що для свого захисту вона потребувала таких обсягових праць, – проте слава й наукове значення Böhm від цього не похитнуться. (O. WEINBERGER)

Eugen v. Böhm-Bawerk народився як син віцепрезидента моравського намісництва, надвірного радника v. Böhm, 12 лютого 1851 року в Брно (Brünn), де він також закінчив народну школу та гімназію. Завершивши вивчення права та державних наук¹ у Віденському університеті, він (1872) вступив практикантом на австрійську фінансову службу, не перериваючи, однак, студій з політичної економії, до яких він уже в університеті виявив особливий інтерес. Здобувши (1875) у Віденському університеті ступінь доктора, він (з 1875 до 1877) продовжив свої народногосподарські студії в Гайдельберзі, Лейпцигу та Єні (під керівництвом Knies, Roscher та Br. Hildebrand)². У 1880 році він габілітувався на підставі своєї праці «Rechte und Verhältnisse vom Standpunkte der volkswirtschaftlichen Güterlehre» як приватдоцент політичної економії у Віденському університеті. Майже одразу після цього його було покликано до Інсбруцького університету, де він обійняв кафедру політичної економії³. У 1889 році він залишив цю посаду й прийняв запрошення до Відня (Wien) на посаду міністерського радника в австрійському Міністерстві фінансів. Призначений 1895 року міністром фінансів, він обіймав цю посаду лише короткий час. З листопада 1897 до березня 1898 року він був удруге, а з 1900 до 1904 року втретє міністром фінансів. Після свого виходу у відставку він обійняв професуру політичної економії у Віденському університеті, де як дотепний і спонукальний викладач діяв до самої смерті⁴.

Його невтомна, видатна політична та наукова діяльність дістала рясне визнання з боку Його Величності імператора та численних наукових і політичних корпорацій. Він був дійсним таємним радником, членом Палати панів австрійського Райхсрату, кавалером Великого хреста кількох високих орденів, власником Почесного знака за мистецтво і науку, дійсним членом, а згодом (з 1907 до 1911) віцепрезидентом і (з 1911 до 1914) президентом Імператорської академії наук у Відні (Wien), почесним доктором філософії Гайдельберзького університету, почесним громадянином міста Spittal a.D. та ін.

Böhm-Bawerk був (з 1880 року) одружений із Paula Freiin v. Wieser (донькою дійсного таємного радника, начальника секції Leopold Freiherrn v. Wieser), дамою з видатними якостями розуму та душі; його шлюб залишився бездітним⁵.

Він помер 27 серпня 1914 року під час відпочинку в Kramsach поблизу Brixlegg у Тіролі, на 64-му році життя, несподівано, від підступної хвороби (від тромбозу вен). Спочатку покійного поховали в місці смерті, щоб (у листопаді 1915 року) звідти перенести його в почесну могилу, надану йому великою громадою Відня (Wien), на Віденському центральному цвинтарі.

Böhm-Bawerk мав приємну зовнішність, люб'язні манери поводження та незмінно рівне, привітне тримання; риси його обличчя відбивали доброзичливість, інтелект і неабияку міру діяльної енергії, – якості, які, у поєднанні з великою життєвою мудрістю, швидко здобули йому прихильність і довіру всіх тих, із ким він стикався. Він належав до тих осіб, які завжди ще мають чималий запас завзяття, діяльної енергії та доброзичливості, щоб охоче поставити їх на службу громадським інтересам і тим, хто потребує їхньої підтримки. Хоча він був натурою войовничою і безнастанно вплутаною в полеміки, він, щоправда, мав численних супротивників, але напевно жодного-єдиного ворога.

Поцінування досягнень Böhm, якщо воно не має наразитися на докір однобічності, не може обмежуватися його науковими публікаціями. Він неодноразово, причому за скрутних обставин, очолював австрійські фінанси й у цій функції успішно провів великі та важливі заходи. Самих лише його заслуг як міністра фінансів⁶ вистачило б, щоб забезпечити йому почесне місце в історії Австрії.

Хоч би як високо оцінювати досягнення Böhm на посаді міністра фінансів, головне завдання свого трудового життя Böhm знайшов у своїх наукових працях та у викладацькому покликанні, до яких він знову й знову відчував потяг відійти та повертався, коли він задовольняв обов'язки відповідальних посад, що були йому довірені.

Як учений Böhm розгорнув надзвичайно плідну літературну діяльність. Утім, систематичної праці, яка охоплювала б усю царину економічної теорії, він не опублікував. Він обмежився публікацією монографій, причому чималою мірою таких, тема яких була вузько окреслена. Однак він зумів піднести свої монографічні дослідження до незвичайного значення завдяки тій проникливості та універсальності, з якими він до них підходив. Досліджуючи найнезначнішу часткову проблему, він залучав усе озброєння своєї начитаності, своєї проникливості та свого володіння народногосподарською теорією, щоб не залишити нерозглянутим жодного пункту, що хоч якось пов'язаний із розгляданою ним проблемою, і не залишити без відповіді жодного можливого заперечення проти своїх викладів. Імовірно, головно з цієї причини численні наукові супротивники нерідко закидали йому надмірну, ба навіть утомливу розлогість, тоді як його не менш численні шанувальники саме в цьому – у надзвичайно ясному та переконливому викладі, що наперед запобігає кожному запереченню, – убачали головну перевагу його публікацій, а чималою мірою навіть пояснення їхнього великого успіху.

У першій опублікованій Böhm (1881) праці: «Über die Rechte und Verhältnisse vom Standpunkte der nationalökonomischen Güterlehre» він досліджував проблему, чи виправдане поширене, надто в німецькій політичній економії, вчення, згідно з яким поряд із речовими благами та трудовими послугами як особливу категорію благ в економічному сенсі слід розглядати ще й права та відношення (тобто права вимоги, монопольні та патентні права, фірми, кола клієнтів тощо), чи, навпаки, наука тут іде лише за зовнішньою видимістю. Вони, на думку автора (с. 147), не є благами самі по собі, не є благами в об'єктивному сенсі, а лише відношеннями (господарюючих) суб'єктів до певних благ і комплексів благ. Визнавати права й відношення, тобто самі лише відношення господарських суб'єктів до благ, і водночас визнавати ці останні благами – це хибна «подвійна комптуація». Не можна, наприклад, водночас зараховувати як «благо» і «вимогу кредитора», і об'єкт вимоги, що перебуває в руках боржника. Отже, народногосподарське вчення про блага, «економічне поняття блага» має бути очищене від цієї категорії псевдоблаг.

Невелика праця, первісток Böhm, містить багатство спонукальних думок, надто постановок проблем, які мають серйозне значення для майбутнього розвитку економічної теорії. Спроба Böhm розв'язати згадану вище проблему через очевидну штучність теоретичної конструкції, а особливо через суперечність, у якій основоположне уявлення Böhm стоїть до досвіду, дістала в колах економістів лише часткове схвалення.

Тим більшим був успіх його другої публікації «Grundzüge der Theorie des wirtschaftlichen Güterwertes», яка з'явилася в широко розповсюджених Conrads Jahrbücher für Nationalökonomie und Statistik (1886).

Хто уважно простежує розвиток народногосподарського вчення про вартість, надто теорії споживчої вартості, від Adam Smith, той знає, з якими труднощами стикалися ті автори, які намагалися здобути для цього вчення належне йому важливе місце в економічній науці. Adam Smith і більшість його учнів (за винятком хіба що Malthus!) торкалися явища споживчої вартості лише побіжно, а почасти й узагалі ні. Окремі автори, які вже у XVIII, а надто на початку та аж до середини XIX століття вказували на цю відчутну прогалину в економічній теорії та намагалися її усунути, залишалися незрозумілими й непоміченими. Лише від початку сімдесятих років минулого століття у віддалених одна від одної точках Європи (в Австрії, Англії та у французькій Швейцарії) майже одночасно з'являються окремі економісти, а згодом більші та менші їхні групи, які енергійно вказували на недостатність дотеперішніх спроб пояснення численних, причому чималою мірою саме найважливіших народногосподарських явищ, і на фундаментальне значення теорії споживчої вартості для наукової політичної економії, та беруться за реформу теорій Smith на основі суб'єктивного вчення про вартість.

Саме в цій боротьбі ідей, у якій належало подолати – і почасти ще належить подолати – не лише непорозуміння та хибне тлумачення всілякого роду, а передусім вагу наявного, звичного, Böhm спочатку у своєму трактаті про «Grundzüge des wirtschaftlichen Güterwertes», а згодом і у своїх пізніших працях так само блискуче, як і успішно, виступав за новий напрям економічної науки. Böhm, хоча він не в одному відношенні відхиляється від своїх попередників, неодноразово користувався нагодою відхилити претензію на оригінальність свого розуміння вчення про вартість. Якщо ж нова економічна теорія, збудована на психологічній основі споживчої вартості, у всіх культурних країнах безнастанно набуває значення та поширення, а її остаточна перемога над недостатніми старішими теоріями нині навряд чи ще ставиться під сумнів, то енергійному та блискучому виступу Böhm за нове вчення (Böhm увібрав у свій виклад учення про вартість численні елементи давнішої доктрини!) безперечно слід визнати суттєву частку в цьому успіху.

Ім'я Böhm уже завдяки його майстерному викладу вчення про вартість здобуло якнайславнішу відомість у колах його фахових колег.

Утім, тим твором, яким він заснував свою славу вченого та письменника, що сягала далеко за межі Австрії та Німеччини, була його Geschichte und Theorie des Kapitalzinses (два томи, з 1884 до 1889). У цій своїй головній праці, у якій він узявся розв'язати складну проблему пояснення капітального відсотка, повністю розкрилися всі переваги наукової індивідуальності Böhm-Bawerk – його ґрунтовність, начитаність, його блискучий дар викладу та полемічна сила. Цей твір, що розглядає спеціальну проблему теоретичної політичної економії у двох, а зрештою (у третьому виданні з 1909 до 1915) у трьох товстих томах разом майже на 2000 друкованих сторінок, попри цей незвичайний для монографічного викладу в царині економічної теорії обсяг, ще за життя автора витримав три видання та повсюди, де провадять наукову політичну економію, дістав щонайсерйознішу увагу.

Не таке саме, неподільне визнання дістала спроба позитивного розв'язання вельми спірної проблеми капітального відсотка, опублікована Böhm спочатку 1889 року в одному томі, а в третьому виданні у двох томах (з 1909 до 1912). Ця публікація більшою мірою, ніж, можливо, будь-яка інша за останні десятиліття, стала предметом жвавої наукової дискусії в народногосподарській літературі всіх культурних країн, зокрема й американській. Її головний зміст можна (якомога суворіше дотримуючись формулювань автора) коротко підсумувати в таких реченнях:

Низка частково психологічних, частково технічних причин діє спільно, щоб у ціннісних оцінках людей, а далі й у цінах, що випливають із цих оцінок, надавати наявним благам певну перевагу над майбутніми благами того самого роду й тієї самої кількості. Психологічні причини кореняться головним чином у невизначеності майбутнього й у меншій турботі, яку більшість людей виявляє щодо забезпечення майбутніх потреб; технічні причини пов'язані переважно з певними обставинами виробництва, а саме з тим, що технічно найпродуктивнішими методами виробництва є ті, за яких можна дозволити собі далекосяжні й затратні в часі обхідні шляхи виробництва (попереднє виготовлення придатних проміжних продуктів, інструментів, допоміжних засобів тощо). Оскільки ж такі затратні в часі обхідні шляхи може обрати лише той, хто вже тепер має в розпорядженні достатню суму грошей або благ, щоб покрити виробничі потреби такого тривалого періоду, розпорядження наявними сумами благ набуває у виробництві підвищеного значення, перед яким майбутні суми благ, що, природно, не можуть надати таких послуг, мусять відступити.

Унаслідок усіх цих обставин між наявними й майбутніми благами встановлюється відношення оцінки та обміну, яке регулярно складається на користь перших, причому так, що, наприклад, 100 наявних марок або центнерів пшениці вважаються рівноцінними не 100, а приблизно 105 наступнорічним (доступним або сплачуваним наступного року) маркам чи центнерам пшениці.

Із цього основоположного факту, за Böhm, випливають »відсоток на капітал і різні форми його вияву«.

Стисло викладена тут теорія відсотка на капітал Böhm-Bawerk скрізь викликала неабиякий резонанс серед учених економістів, причому не лише серед тих, хто розглядав відсоток на капітал монографічно, а й серед численних авторів економічних компендіумів, підручників, систем тощо, які ж усі ex professo викладали проблему відсотка на капітал. Усі вони, яку б позицію не займали, опинилися — вже після появи першого тому праці Böhm, тобто ще до того, як ознайомилися зі спробою розв'язання, запропонованою автором, — перед нищівною критикою своїх учень. Напруга, з якою очікували появи позитивної теорії відсотка на капітал Böhm, була за цих обставин так само зрозумілою, як і рясний потік нападок, що ринув на голову сміливого новатора після виходу праці. До цього додалася та обставина, що теорія Böhm справді давала чимало підстав для виправданої критики. Видатні економісти, зокрема Англії та Америки, назвали критику Böhm попередніх теорій однобічною, його власну спробу розв'язання — штучною й неемпіричною, ба навіть такою, що суперечить досвіду, при цьому, втім, нерідко випускаючи з уваги важливі елементи істини в теорії, з якою вони боролися.

Цінність головної праці Böhm від численних опозицій, які вона викликала, постраждала лише незначною мірою⁷. Адже того, що ніхто не міг поставити під сумнів, було потужне спонукання й поглиблення економічного дослідження, що походили від цієї праці та її войовничого автора, чесність наукового прагнення Böhm і повна самовіддача його особистості справі поступу науки, на службу якій він себе поставив.

Примітки:

C. Menger, Nachruf auf Eugen von Böhm-Bawerk, »Almanach der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften zu Wien«, Bd. 65 (1915), доповнено кількома примітками з J. A. Schumpeter, Das Wissenschaftliche Lebenswerk Eugen von Böhm-Bawerks, у: »Zeitschrift für Volkswirtschaft, Socialpolitik und Verwaltung«, Bd. 23 (1914) та J. A. Schumpeter, Eugen von Böhm-Bawerk, у: Neue Österreichische Biographie, Bd. II, Wien 1925

• F. X. Weiss, Eugen von Böhm-Bawerk, у: Deutsches Biographisches Jahrbuch 1914 bis 1916, Stuttgart 1925